Історія школи
Від часу заснування Маловисторопська школа подолала 100-літній рубіж. За більш ніж вікову історію вона зазнала численних реформ – починаючи з царських часів та закінчуючи роками незалежності. Змінювалися її назви, терміни навчання, споруди, у яких вона функціонувала, однак незмінним лишилося одне – дати якісну та ґрунтовну освіту тим, хто її потребував.
Відлік часу роботи цей начальний заклад веде від 1 жовтня 1899 року, коли (за архівними даними) на кошти цукрозаводчика Романова була відкрита перша Маловисторопська (Романівська) земська початкова однокласна школа. Її відвідували діти працівників місцевого цукрозаводу та селян. Відомо, що законовчителем у ній був місцевий священик Петро Михайлович Кузнєцов, учителем співів – псаломщик Митрофан Іванович Запорожченко. Читання, письмо й арифметику викладав учитель.
Скромний будиночок першого Маловисторопського народного земського училища (ще й таку назву мав цей навчальний заклад) зберігся до цього часу. Перебудований та відремонтований, він і досі відіграє важливу роль у житті маловисторопців: у ньому розташовані виконком сільської ради, поштове відділення.
Фото 1. Старе приміщення "маленької" школи | Фото 2. Сучасний вигляд сільської ради |
До 1990 року цей будинок був у розпорядженні початкової, «маленької», як її ще називали місцеві жителі, школи. Після перебудування у 60-х роках тут були 3 класні кімнати, учительська та їдальня. Просторий коридор слугував для відпочинку та розваг на перервах. На подвір’ї проводились уроки фізичного виховання. При школі була квартира для вчителя.
Молода держава вимагала більш освіченої підростаючої зміни, тому в 30-х роках з’явилися 7-річки, що мали два ступені: 1-4 класи та 5-7 класи. Тепер Маловисторопська загальноосвітня трудова 7-річна школа була до послуг учнів з прилеглих хуторів Ситники, Стеблянки, Гатка, Фурдили, Шевченко та ін., де залишалися початкові навчальні заклади.Починаючи з 20-х років і аж до середини 60-х років ХХ століття при Маловисторопській школі працювали гуртки з ліквідації неписьменності – лікнепи – для дорослого населення віком до 50 років, що проживало на території місцевої сільської ради. Таким чином, рівень освіченості в селі зростав, хоча через нестатки й вимушену ранню трудову діяльність частина маловисторопців, що навчалися, довоєнної пори, отримала лише початкову освіту.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, школа тимчасово припиняла свою роботу. Під час окупації її приміщення використовувалося німцями, які влаштували там шпиталь і ремонтну майстерню. Однак після звільнення села від німецько-фашистських загарбників у 1943 році школа знову працювала і називалася неповною середньою школою Лебединського району Сумської області. Вона мала філіал – початкову школу на хуторі Лісне, згодом Шевченкове.
У квітні 1960 року заклад було реорганізовано у 8-річну загальноосвітню трудову політехнічну школу, якій 12 грудня 1963 року Постановою Ради Міністрів УРСР за № 94 було присвоєно ім’я юного партизана Володимира Клюшника. Останній випуск учнів 8 класу відбувся 1989 року.
Про шлях реформування школи красномовно нагадують штампи, які збереглися на сторінках книжок та підручників, що належать до бібліотечного фонду НВК.